Мене звати Валерія Іванченко – я мама двох дітей та дружина, кандидат наук за дипломом та перфекціоніст за сприйняттям світу.
Моя йога починалась в підвалах в кінці 90-х, коли не було йога-одягу та лавандових смузі. Та все змінювалось. Змінювався світ, йога прийшла спочатку в дорогі, а потім у всі фітнес-клуби. А згодом стала окремим, самодостатнім явищем зі своїм ком’юніті, традиціями, звичками та «трендовими фішками».
Ми почали створювати йога-ретрити, коли це слово ще дуже сильно лякало турагентів. А потім вони звикли і навіть самі почали пропонувати гарні локації.
Пам’ятаю як часто звучали питання «чи можна мені займатись йогою, якщо я православна/мусульманка, словом – не будист» і як поступово йога ставала зручним інструментом.
Я рада, що стала частиною цього. Що пам’ятаю як це було і як стало. Що моя власна практика йоги змінювалась. Я дуже вдячна всім, хто був поряд, хто мене навчав та хто у мене займався всі ці роки. Хто стояв в позі песика, павича та інших поряд зі мною. Хто витримав хардкорний період з купою «планочок».
Справа звісно не в поверхах, не в наявності або відсутності йога-штанів і не в поїздках, а в смислах.
Йога це про сенси буття, це про тебе сьогодні, це про те як ти думаєш, дихаєш, дієш. Це про те як ти береш свою чашку ранкового чаю чи кави. Чи є в тебе здатність зібрати себе в купу, знайти свої трігери, «повикидати» зайве (навіть той самий перфекціонізм) і вдихнути життя на повну.
Перезавантажитись, жити, відчувати, бути тут і тепер.
І тут би мала бути крапка.
Але зараз в моїй країні війна.
Тому зараз всі напрацювання за роки занять йогою – виключно для того щоб встояти. Віднайти емоційну стабільність у бурхливому потоці подій, новин та тривог. Знайти ресурс для створення. Жити, ростити дітей, працювати, донатити і вірити в ЗСУ.
Мені йога та медитація допомагають.
Приєднуйтесь.